Майже три роки ми живемо в Норвегії, але до цього дня я жодного разу не піднімався на гору. Ми багато бували на природі, гуляли, могли трохи пройтися схилами, але саме такого підйому в мене ще не було. Я довго відкладав його через спину, навантаження і думку про те, як почуватимуся після. Цього разу ми з дружиною Оленою пішли разом із командою, і я нарешті перевірив не в голові, а на практиці, як мені дасться такий маршрут.
Перший підйом на гору майже за три роки в Норвегії
Гори в Норвегії постійно десь поруч. За майже три роки ми багато разів їздили до фіордів, гуляли на природі й бачили маршрути, якими люди піднімаються нагору. Але сам я до цього жодного разу на гору не піднімався.
Мене зупиняла не відсутність бажання, а думка про навантаження
Я давно хотів спробувати піти в гори. Але щоразу думав про спину і про те, як почуватимуся під час підйому та після нього.
Ми могли гуляти по рівнішій місцевості, пройтися біля води, у лісі або трохи піднятися схилом. Це для мене було звичніше.
А коли мова заходила саме про підйом на гору, я майже завжди вирішував, що краще відкласти.
Я не знав, наскільки швидко втомлюся. Не знав, як відреагує спина. І не хотів опинитися посеред маршруту в ситуації, коли назад іти так само далеко, як уперед.
Тому майже три роки гори залишалися для мене місцем, на яке я переважно дивився знизу.
Наступного дня після презентації частина команди зібралася в гори
Ми з дружиною Оленою вирішили піти разом із ними.
Я не готувався до цього як до якогось особливого випробування. Не ставив собі завдання пройти швидше за інших і не збирався нікому нічого доводити.
Мені було важливо зрозуміти одну просту річ: як я реально почуватимуся на підйомі.
Якщо буде важко, зупинюся. Якщо зрозумію, що досить, повернуся.
Мені так було простіше. Я не думав про весь маршрут одразу. Просто йшов далі й дивився по самопочуттю.
Ми йшли разом, але кожен у своєму темпі
Я не намагався когось наздоганяти. Мені було важливіше спокійно йти далі й дивитися, як реагує організм на незвичне для мене навантаження.
Підйом не був легким, але виявився цілком посильним для мене
Я не хочу писати, що піднявся зовсім без втоми. Це був підйом, і навантаження я відчував.
Але різниця між тим, чого я очікував, і тим, що сталося насправді, була помітною.
До цього я уявляв, що дуже швидко втомлюся, що спина почне сильно заважати або що вже в першій частині маршруту зрозумію: дарма пішов.
Нічого такого не сталося.
Я робив зупинки, коли було потрібно, і поступово піднімався вище.
Після цього дня в мене нарешті з’явився реальний досвід замість припущення «мені, напевно, буде занадто важко».
Я все одно буду дивитися на складність, відстань і власне самопочуття. Але тепер уже не буду відмовлятися від самої ідеї тільки тому, що раніше мені здавалося, що буде занадто важко.
Для нас це був перший такий маршрут удвох
Олена й раніше ходила в гори сама. Їй такі прогулянки подобаються, і вона давно хотіла, щоб одного дня ми змогли піти разом.
Я ж постійно відкладав. Думав про спину, навантаження і про те, як почуватимуся після.
Тому для нас цей день був трохи більше, ніж просто ще одна прогулянка. Ми давно говорили, що колись підемо в гори разом, і цього разу нарешті пішли.
Мені було добре, що Олена була поруч. Я міг спокійно сказати, що хочу йти повільніше, зупинитися або перепочити.
Команда рухалася тим самим маршрутом, але ніхто не змушував тримати один темп. Для мого першого підйому це було саме те, що потрібно.
Нарешті в нас є спільне фото після підйому
Для мене це не просто гарний краєвид. Це фото нагадує про день, коли ми вперше разом пройшли такий маршрут.
Я майже три роки оцінював цей підйом, навіть не спробувавши його
Я довго виходив із того, як почувався ще зовсім недавно. Спина почала турбувати мене ще в Україні, а після переїзду до Норвегії це стало відчуватися сильніше й регулярніше. Тому думка про підйом у гори для мене довгий час автоматично означала зайве навантаження і можливі проблеми після.
Але цього разу я не став вирішувати все наперед. Пішов у нормальному для себе темпі й дивився по самопочуттю.
Для себе я зробив простий висновок: якщо ще недавно певне навантаження здавалося занадто складним, це не означає, що так буде завжди.
Це не означає ігнорувати здоров’я або йти через силу. Навпаки, потрібно дивитися на свій стан зараз, не поспішати й чесно оцінювати конкретний маршрут.
Тепер я вже знаю, що не хочу відкладати наступний маршрут ще на кілька років
Я не шукаю найвищі гори Норвегії й не планую складні маршрути.
Але бажання піти ще раз з’явилося. Тепер у мене є власний досвід, і наступного разу я вже не буду оцінювати підйом тільки за припущеннями.
Якщо ти живеш у Норвегії й теж пам’ятаєш свій перший підйом, можеш написати, з якого маршруту почав ти.