З роками я став набагато обережніше ставитися до першого враження про людину. Красиво говорити, впевнено себе тримати й справляти хороше враження можна навчитися. А довіра для мене з’являється пізніше, коли бачиш, як людина поводиться з іншими, виконує домовленості і говорить про тих, кого зараз немає поруч.
Кому можна довіряти: що з віком починаєш помічати в людях
За роки власного бізнесу, роботи з клієнтами, співробітниками, партнерами і просто різними людьми я багато разів помилявся у першому враженні. Хтось спочатку здавався дуже надійним, а потім усе виглядало інакше. А хтось не намагався особливо себе показати, але з часом саме такій людині починаєш довіряти. Сьогодні я дивлюся не стільки на слова, скільки на те, що повторюється в поведінці.
Для мене вона складається з невеликих речей, які людина повторює знову і знову
Чи виконує те, про що домовилися. Чи попереджає, якщо не може. Як говорить про інших. Як поводиться, коли виникла проблема. Чи змінює ставлення залежно від того, хто перед нею.
Як людина говорить про тих, кого зараз немає поруч
Я не маю на увазі, що не можна обговорювати інших людей. У роботі, сім’ї та звичайному житті ми постійно говоримо про чиїсь рішення, домовленості або ситуації.
Для мене питання в іншому: як саме людина це робить.
Одна річ сказати: «У нас виникла проблема, треба зрозуміти, як її вирішити». І зовсім інше із задоволенням розповідати чужі особисті речі, висміювати людину, перебільшувати її помилки або говорити те, чого, швидше за все, не сказав би їй у вічі.
У мене в такі моменти майже автоматично виникає просте питання: якщо людина так легко говорить зі мною про когось іншого, що вона говоритиме про мене, коли мене не буде поруч?
Я не очікую, що люди взагалі ніколи нікого не обговорюватимуть. Але для мене велика різниця між обговоренням ситуації і задоволенням від обговорення самої людини.
Чотири речі, які з часом говорять мені більше, ніж перше враження
Для мене сюди входить і те, як вона говорить про тих, кого немає поруч, і те, чи не розносить далі особисті речі, які їй довірили.
Не один раз, а через час. Якщо людина постійно говорить одне, а робить інше, самі слова поступово перестають щось важити.
Керівнику, важливому клієнту або потрібній людині легко бути уважним. Значно цікавіше, як людина говорить із продавцем, сусідом або тим, хто не може дати їй жодної вигоди.
Усі помиляються. Для мене важливіше, чи людина визнає проблему, чи попереджає, чи шукає рішення, чи до останнього пояснює, чому винні всі навколо.
Зазвичай це дуже звичайні речі
Людина сказала, що передзвонить, і передзвонила. Не встигає, попередила. Не знає відповіді, так і сказала. Не може допомогти, не обіцяє зайвого.
У цьому немає нічого особливого.
Але за роки роботи з людьми я став цінувати такі речі значно більше, ніж красиві слова про відповідальність, професіоналізм або чесність.
Бо довіра, як на мене, взагалі рідко будується великими вчинками. Найчастіше вона складається з дрібниць, які повторюються.
Я намагаюся дивитися не на окремий випадок, а на те, що стає звичкою
Мені не подобається швидко розвішувати ярлики на людей.
Кожен може запізнитися. Забути. Втомитися. Невдало відповісти. У людини може бути складний період, про який ти взагалі нічого не знаєш.
Тому один випадок для мене ще не є характеристикою людини.
Але якщо те саме повторюється п’ятий, десятий раз, я вже не переконую себе, що це випадковість.
Мабуть, саме час найкраще відділяє хороше перше враження від справжньої надійності.
Бо слова досить швидко зустрічаються з конкретними домовленостями
У мене був власний бізнес, команда, клієнти, постачальники. Потім багато років роботи з сайтами, просуванням і різними проєктами. Зараз додався ще один напрямок, де теж багато спілкування з людьми.
І в будь-якій роботі досить швидко стає видно прості речі.
Чи відповідає людина. Чи говорить про проблему до того, як уже все зірвалося. Чи може сказати: «Я не встигаю». Чи визнає свою помилку. Чи після домовленості потрібно постійно нагадувати.
Я сам теж помилявся, не все оцінював правильно і не завжди встигав. Тому мені важлива не людина, яка нібито ніколи не помиляється.
Мені значно простіше працювати з тим, із ким проблему можна нормально назвати і вирішити.
Людина, з якою можна спокійно вирішити проблему, для мене часто надійніша за ту, яка дуже переконливо пояснює, чому проблем у неї ніколи не буває.
Тобто до тих, від кого зараз нічого не залежить
Іноді дуже помітно, як у людини змінюється тон залежно від того, хто перед нею.
З потрібною людиною вона уважна, привітна і терпляча. А з тим, від кого нічого не потрібно, уже можна говорити зверху вниз.
Я звертаю на це увагу.
Не тому, що всі повинні бути однаково усміхнені двадцять чотири години на добу. А тому, що повага для мене має сенс саме тоді, коли вона не використовується як інструмент для отримання вигоди.
Чи можу я поруч із людиною говорити нормально, не контролюючи кожне слово
Бувають розмови, після яких ще довго згадуєш, що саме сказав. Чи не розповів зайвого. Чи не буде завтра твоя фраза переказана вже зовсім в іншому вигляді.
А бувають люди, з якими можна просто нормально поговорити.
Не обов’язково в усьому погоджуватися. Не обов’язково бути близькими друзями. Але ти знаєш, що звичайна розмова не перетвориться потім на матеріал для чужих обговорень.
З роками я дуже ціную саме це відчуття.
Якщо я все це помічаю в інших, чи проходжу сам ту саму перевірку?
Скласти список якостей для інших дуже легко.
Але якщо для мене важливо, як людина говорить про тих, кого немає поруч, тоді доводиться запитати себе: а як я сам говорю про людей, коли їх немає?
Чи сказав би я приблизно те саме, якби ця людина зараз сиділа навпроти мене?
Якщо я ціную виконані домовленості, чи виконую свої? Якщо поважаю людей, які визнають помилки, чи можу сам сказати: «Я був неправий»?
Я точно не завжди проходжу цю перевірку ідеально. Але мені здається правильним хоча б ставити собі ті самі питання, які ставиш до інших.
Для мене довіра це не тільки питання про інших. Не менш важливо, чи можуть інші так само довіряти мені.
І водночас менше ігнорувати те, що вже багато разів побачив
Ці дві речі для мене важливо тримати разом.
Не робити висновок про людину після однієї невдалої розмови. Але й не пояснювати роками однакову поведінку випадковістю.
Дати людині час. І собі теж.
Бо довіра може з’явитися не одразу. А іноді так і не з’являється. Це не обов’язково означає, що людина погана. Просто не з усіма потрібно будувати близькі або робочі стосунки на одному рівні довіри.
Я менше шукаю людей, які справляють сильне враження, і більше ціную тих, із ким зрозуміло
Не тому, що людина має бути передбачуваною або зручною.
А в тому, що її слова приблизно відповідають діям. Вона не стає іншою, щойно змінюється співрозмовник. Не потрібно постійно здогадуватися, що стоїть за кожною фразою.
Для мене саме з таких речей поступово і складається довіра.
Якщо хочеш довіри від людей, мало просто правильно говорити
Саме тому в рекомендаціях і партнерстві для мене важливо не переконати людину будь-якою ціною. Я хочу говорити про те, що знаю сам, не замовчувати важливі речі й залишати остаточне рішення самій людині.